Лікарські рослини, косметика

Наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea;наперстянка пурпурная

Поширення. Наперстянку пурпу­рову вирощують у спеціалізова­них радгоспах як лікарську рос­лину.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують листя наперстянки (Folium Digitalis purpureae). Збирають сировину (обов'язково без черешків) двічі на рік: у рослин першого року вегетації — в кінці літа (коли листки досягнуть стандартної дов­жини 20 см) і восени (не пізніше вересня), а у рослин другого року вегетації — у фазі утворення па­гонів і у фазі масового цвітіння. Зібране листя швидко сушать у су­шарках спочатку при температурі 55—60 ° (30 хвилин), а потім до­сушують при температурі 40°. Су­хого листя виходить 20—22%. Го­тову сировину треба зберігати в сухому (!) приміщенні (при зво­ложенні біологічна активність си­ровини знижується) без доступу світла. Строк придатності — 2 ро­ки (підлягає щорічному пере­контролю!).

Хімічний склад. Листя наперстян­ки пурпурової містить серцеві глікозиди (пурпуреаглікозиди А і В, які в процесі сушіння і збе­рігання від дії ферментів пере­творюються відповідно на дигітоксин і гітоксин), стероїдні сапоніни (дигітонін, дигонін, гітонін), флавоноїди (лютеолін, 7­глікозидлютеолін), холін, органіч­ні кислоти та інші сполуки.

Фармакологічні властивості і ви­користання Наперстянки пурпу­рової 

Діючими речовинами наперстянки пурпурової є гліко­зиди серцевої дії. Найактивніша терапевтична роль належить дигітоксину й гітоксину. Особливі­стю глікозидів наперстянки пур­пурової (рівною мірою це сто­сується й інших видів наперстян­ки) є їхня здатність посилювати скорочення серцевого м'яза, одно­часно зменшуючи їх кількість, що сприяє, з одного боку, кращому відпочинку серця, а з другого — більшому його кровонаповненню. Це зумовлює збільшення об'єму крові, що виштовхується в аорту, прискорення течії крові, знижен­ня венозного тиску. Внаслідок нормалізації гемодинаміки й роз­ширення ниркових судин відчутно збільшується сечовиділення, що приводить до зникнення або змен­шення набряків. За фізико-хімічними властивостями глікозиди на­перстянки належать до групи ліпофільних глікозидів. Вони добре всмоктуються і не руйнуються в шлунково-кишковому тракті, швидко вступають у взаємодію з білками плазми, отже є досить ефективними при прийманні все­редину (у разі неможливості введення у шлунок, наприклад, при блюванні, їх вводять ректаль­но), їхня дія починає проявлятися через 2—4 години, досягає мак­симуму через 8—12 годин, а пов­ністю припиняється через 14— 21 день. Порушення видільної функції нирок мало впливає на екскрецію глікозидів, оскільки з сечею вони виділяються в незнач­ній кількості. Після всмоктування в кишечнику значна кількість їх надходить у печінку й виділяється з жовчю, а потім знову реабсорбується в шлунково-кишковому тракті. Одночасна наявність від­мічених властивостей дає повне право називати наперстянку «ко­ролем серцевих засобів». Пока­заннями до призначення препара­тів є хронічна серцева недостат­ність різного походження, пароксизмальна тахікардія. Слід пам'я­тати, що продукти наперстянки мають високу кумулятивну здат­ність і токсичність, а тому прий­мати їх можна тільки за призна­ченням лікаря.

Лікарські форми і застосування Наперстянки пурпу­рової 

Порошок з листя наперстянки пурпу­рової (Pulvis foliorum Digitalis) призна­чають усередину дорослим по 0,05— 0,1 г на прийом 3—4 рази на день (після досягнення необхідного ефекту — спо­вільнення пульсу, збільшення сечови­ділення, зменшення задишки — призна­чають підтримуючу дозу, яку добира­ють індивідуально). Дітям призначають від 0,005 до 0,06 г на прийом залежно від віку: до 1 року — по 0,005—0,01 г; від 2 до 5 років — по 0,02—0,03 г; від 6 до 12 років — по 0,03—0,06 г на прийом. Найвищі дози для дорослих: разова 0,1 г, добова 0,5.

Найвищі дози для дітей: віком до 6 місяців — разова 0,005 г добова — 0,02 г; від 6 місяців до 1 року — разова 0,01 г, добова — 0,04 г; віком 2 роки — разова 0,02 г, добова — 0,08 г; 3—4 ро­ки — разова   0,03   г,   добова — 0,12 г; 5— 6 років — разова 0,04 г, добова — 0,16 г; 7—9 років — разова 0,05 г, до­бова —0,2 г; 10—14 років — разова 0,05—0,075 г, добова—0,2—0,3 г. У ра­зі неможливості перорального прийо­му продукт призначають ректально в свічках.

Настій із листя наперстянки (Infusum foliorum Digitalis) — 0,5—1 г сировини на 180 мл води, призначають по 1 сто­ловій ложці 3—4 рази на день. Настій для дітей готують з розрахунку 0,1—0,4 г листя на 100 мл води і дають по 1 чайній — 1 десертній ложці 3—4 рази на день. У разі неможливості перорального прийому настій призначають ректально в клізмах. Дигітоксин (Digitoxinum) призначають усередину у вигляді таблеток, що міс­тять по 0,1 мг продукту. У зв'язку з високою кумулятивною здатністю дигітоксину лікування цим продуктом здійснюють з урахуванням індивідуаль­них особливостей кожного хворого. Разом з тим існують і загальноприй­няті схеми застосування дигітоксину. Найуживаніша з них така: в 1-й день — 6— 8 таблеток по 0,1 мг (4 таблетки відразу і по 1—2 таблетки через кожні 6—8 годин), у 2-й і 3-й дні — по 4—5 таб­леток. Після досягнення необхідного ефекту (сповільнення пульсу, збільшен­ня сечовиділення, зменшення задишки) призначають підтримуючу дозу (1 таб­летку на день або чергують: один день — 2 таблетки, другий день — 1 таб­летку). Хворим з явищами диспепсії або застою у ворітній вені дигітоксин призначають у свічках (Suppositoria Digitoxini 0,00015). Вводять у пряму кишку по 1—2 свічки 1—2 рази на день протягом перших 2—5 днів з наступним зменшенням дози до 1 —2 свічок на день (дозу треба добирати індивідуально!). Найвищі дози дигітоксину для дорос­лих усередину: разова — 0,5 мг, добо­ва — 1 мг.

Гітоксин (Gitoxinum) призначають усе­редину, починаючи з 0,0002—0,0004 г на добу з наступним зменшенням дози до 0,0002—0,0001 г на добу. Після до­сягнення необхідного ефекту добира­ють індивідуальну підтримуючу дозу. Кордигіт (Cordigitum) призначають усе­редину по 1/2—1 таблетці 2—4 рази на день або по 1 свічці 1—2 рази на день. Кумулятивний ефект кордигіту значно менший, ніж у дигітоксину. Приймати продукти наперстянки про­типоказано при органічних змінах у серці, зокрема в разі переродження сер­цевого м'яза та вираженого атероскле­розу, а також при ендокардиті зі схильністю до емболії.