(лілія водяна біла; кувшинка белая, Nymphaéa
álba) —
багаторічна водяна трав'яниста кореневищна
рослина родини лататтєвих. Листки довгочерешкові, цілокраї, плаваючі, серцевидно-овальні, 12—20 (ЗО) см завдовжки. Квітки двостатеві, правильні, великі
(12—16 см у діаметрі), з округлою
основою чашечки, багатопелюсткові;
пелюстки білі, трохи довші за
чашолистки, поступово переходять у тичинки; приймочка з
16—22 променями. Плід ягодоподібний,
зелений, багатонасінний, його
поверхня вкрита рубцями. Цвіте у червні — серпні. Плоди достигають у
серпні — вересні.
Поширення. Трапляється по всій території України в стоячих та повільно
текучих водах. Заготівля і
зберігання. Для виготовлення ліків використовують кореневища, квітки й
листя. Листя збирають під час цвітіння
рослини, кореневища — від початку цвітіння
рослини і до похолодання, вириваючи
їх баграми або руками з попереднім підрізуванням ножем. Після того, як обріжуть листки, коріння і гнилі частини кореневища
миють, ріжуть на тонкі (3—5 мм завтовшки)
пластинки, які в свою чергу подрібнюють на кусочки завдовжки 1 —1,5 см, розстилають тонким шаром на папері або
мішковині, пров'ялюють на сонці, а потім досушують під наметом, на горищі або в сушарках при температурі до
60°. Строк придатності сухих кореневищ
— 2 роки. Аптеками сировина не відпускається.
Хімічний
склад. Кореневища містять алкалоїд німфеїн, дубильні речовини
(до 10 % ), крохмаль (до 20 % ); листя — флавоноїди (8—С — В
— О — глюкопіранозид лютеоліну, мірицитрин), дубильні речовини,
щавлеву кислоту; пелюстки квіток —:
флавоноїди (глікозиди кемпферолу і кверцетину), карденолід німфалін;
насіння — дубильні речовини (1,1 % ), карденолід німфалін, крохмаль (до 47 % ), жирну олію.
Фармакологічні властивості і використання. В науковій медицині
кореневища використовують як сировину для
приготування мікстури за прописом Здренко, яку вживають при
папіломатозі сечового
міхура, анацидному гастриті та
виразці шлунку. В народній медицині
рослину використовують для лікування
різних захворювань, у тому числі й пухлин різної етіології. Відвар
кореневищ п'ють при
хворобах нирок і сечового міхура, як
кровоспинний, в'яжучий та гіпотензивний засіб, а при випаданні волосся
ним миють голову. Подрібнене свіже
кореневище використовують замість гірчичників при невралгії та
міалгії.
Порошком з кореневищ присипають гнійні рани; всередину
його приймають при проносах. Настойку з листя вживають при
нирковокам'яній хворобі, а свіже листя (попередньо
подрібнене) прикладають до запальних вогнищ
на шкірі. Широко використовують препарати з квіток рослини. Всередину
настій
пелюсток приймають при лихоманці, безсонні, підвищеній нервовій і
статевій
збудливості, болісних полюціях, маткових
кровотечах і білях, а настойку вживають при недокрів'ї, нервових і
серцевих захворюваннях. Настойку пелюсток
використовують і для розтирань при
бронхіальній астмі, радикуліті та
ревматизмі. Припарки з пелюсток використовують як болетамувальний
засіб при невралгіях і міалгіях.
Підсмажене насіння відоме як сурогат
кави. З сухих кореневищ одержують борошно, яке після вимочування у
воді й дальшого сушіння використовують для приготування різних страв і
хлібобулочних виробів. Свіжі, вимочені у воді кореневища можна їсти
вареними або смаженими.
Лікарські форми і застосування.
ВНУТРІШНЬО — суміш взятих порівну пелюсток латаття білого і квіток
глоду криваво-червоного готують як настій (4 столові ложки суміші на
200
мл окропу) і п'ють по одній столовій ложці через 2 години при серцевій
слабості. ЗОВНІШНЬО — настій свіжих пелюсток (2 столові ложки сировини
на 500 мл окропу,
кип'ятять 15 хвилин, настоюють 8 годин, проціджують) для обмивання лиця
при вуграх, ластовинні та як засіб від
загару; три столові ложки сухих або свіжих пелюсток загортають у
марлю, занурюють в окріп, виймають і прикладають
до хворої ділянки тіла (як болетамувальний
засіб при невралгіях і міалгіях).
Латаття біле — отруйна рослина.
ЛАТАТТЯ
БІЛЕ,