Лікарські рослини, косметика

Завдання сушіння лікарських рослин полягає в тому, щоб видалити більшу частину вологи, яка є в свіжозібраних рослинах. Видалення вологи припиняє або значно послаблює хімічні процеси, які спричиняють зміни речовин, в тому числі і лікарських, що входять до складу рослини. Зміни речовин відбуваються лише тоді, коли в рослині є достатня кількість вологи.

Видалення вологи оберігає лікарські рослини також і від впли­ву ферментів (ензимів), які, як біологічні каталізатори, в живій рослині сприяють синтезові і нагромадженню нових речовин, а у відмираючій рослині різко прискорюють процеси розпаду алкалоїдів, глюкозидів, вітамінів, пігментів та інших речовин, що є в рослині, в результаті чого зменшується їх кількість у ній і змінюється нор­мальний зовнішній вигляд рослини — вона починає загнивати.

Таким чином, сушіння є одним з найважливіших етапів у справі заготівлі лікарських рослин. Щоб сушіння лікарських рослин було правильним і, в свою чергу, не призводило до розкладу діючих речовин, треба додер­жувати таких правил:

1. Рослинну сировину треба починати сушити якомога скоріше, бажано в день збирання, щоб не допустити погіршення якості і псування сировини. Перед сушінням зібрані рослини треба відсортувати і очистити.

2. Температура, при якій починають сушити рослинну сировину, повинна бути якомога вищою, проте такою, щоб вона не призвела до випалення або зміни діючих речовин. А тому треба знати, при якій температурі і в яких умовах слід сушити рослину або певні групи рослин. Так, наприклад, рослини, в яких є ефірні масла, треба сушити при невисокій температурі (25—30°), плоди шипшини, чорниці, малини сушать при вищій температурі (60—80°), щоб видалити вологу і з внутрішніх їх частин. 

 3. Сушіння треба провадити в умовах постійного руху повітря над висушуваною сировиною, щоб якомога швидше видалити пари води, що випаровується з рослинної сировини.

4. Для сушіння рослинну сировину треба розкласти тонким, пухким шаром і час від часу перемішувати її або перевертати, щоб повітря постійно і в достатній мірі доходило до всієї маси.

 Найчастіше застосовують такі види сушіння:

1) сонячне—на сонці, для сушіння коренів і кореневищ;

2) повітряне—на вільному повітрі, але не на прямому сонячному світлі;

3) тіньове—без доступу сонячного проміння, в тіні, під накриттям, в сараї та в інших, добре провітрюваних приміщеннях, на горищах, під залізним дахом, де температура вдень, влітку, досягае 35—40°;

4) вогневе сушіння—в печах або у спеціальних сушарках з температурою не вище 60°. Так сушать корені, кореневища,плоди, ягоди, тобто товсті і соковиті частини рослини.

При тіньовому сушінні обов'язково повинна бути добра венти­ляція, завдяки якій постійно надходить свіже сухе повітря. Для цього в приміщенні, де сушать рослини, у двох протилежних стінах його повинні бути вікна, двері або спеціальні отвори (ква­тирки); під час вогкої погоди і на ніч їх закривають.

Якщо сушать на горищах, то бажано горища обладнати витяжними тру­бами.

Приміщення, в яких сушать лікарські рослини, повинні бути старанно вичищені від бруду, пилу, павутиння і т. ін.

Приготовлені до сушіння частини рослин розкладають тонким шаром на полотнищах, простинях, сітках, чистих рогожах або на марлі, натягнутих на козли або на дерев'яні рами (можна в кілька поверхів). Розкладені так рослини обвіваються сухим по­вітрям не тільки зверху, але й знизу, що значно прискорює про­цес висушування.

Для вогневого сушіння можна використовувати як сушарку звичайну піч, в якій сушать після випікання хліба, при темпе­ратурі 40—60°. Піч очищають від попелу; рослини кладуть на матерію, марлю або рогожу, натягнуту на рами, на дірчасті листи з тонкого заліза або на металеві сита. Під час сушіння в печі повинна бути постійна тяга, яку регулюють, замазуючи піч і залишаючи невеликий отвір.